Великий Буялик в монографії Юлії Грищенко "Болгари в Україні 1920-х — 1930-х рр. між національними проектами влади й реаліями життя."



Повна монографія  "Болгари в Україні 1920-х — 1930-х рр. між національними проектами влади й реаліями життя." за посиланням http://resource.history.org.ua/item/0013841

Стр.2

На початку ХІХ ст. виникають болгарські колонії в Херсонській губернії11 та Криму12 — Великий і Малий Буялик  (1802 р.), Старий Крим, Балта Чокрак, Кишлав (1801–1803 рр.), Терновка, Паркани, Кубанка, Катаржино (1804 р.).

11 Буджак: историко-этнографические очерки народов юго-западных районов Одесщины / [Брик Е.П., Верховцева И.Г., Галкина А.В. и др.]; под ред. А.И. Киссе — Одесса: СМИЛ, 2014. — С. 75.
12 Парзулова М.Х. Кримските българи… — С. 22–23, 29.


Стр.47

Болгарське населення не стояло осторонь антибільшовицьких виступів, а, навпаки, підтримувало їх. Болгари-колоністи виступали об’єднаними силами з німецькими поселенцями півдня України через подібність соціального та майнового статусу. Як зазначав Ю. Котляр, осередками повстань болгарського населення в 1917–1918 рр. стали сс. Северинівка Краснянської волості та Великий Буялик Іванівської волості45. Однак цим регіоном вони не обмежувалися. Вже у серпні 1919 р. повстанський рух перекинувся на поселення вздовж Південного Бугу. Найбільш потужні заворушення відбулися в колоніях Терновка та Поповка46

45 Котляр Ю.В. Повстанський рух етнічних меншин... — С. 100–102.
46 Кин Д. Повстанческое движение против деникинщины на Украине //Летопись революции. — 1926. — № 3–4 (18–19). — С. 73.


Стр.62-63

                У  1925  р.  було  створено  третій  болгарський національний район, який отримав назву Велико-Буялицький. До його складу, крім болгарських сіл східної частини Ленінського району, увійшло болгарське с. Катаржино Цебриківського району з населенням 6 990 осіб111. У Велико-Буялицькому районі розташовувалося 14 населених пунктів (Артамашевка, Болгарка, Куяльник, Великий Буялик, Буркуни, Данилівка, Катаржино, Качки, Кубанка,  Кутузаки,  Малий  Буялик,  Мартовка  1,  Мартовка  2, Павлинка112), об’єднаних у п’ять сільрад — Велико-Буялицьку, Кубанську, Куяльницьку, Мало-Буялицьку та Павлинську. Населення району сягало 15 327 осіб, з яких 13 315 складали болгари (87%)113. Райцентром району стало с. Великий Буялик, яке на той час було найбільш економічно розвинутим місцевим населеним пунктом. У 1926 р. Велико-Буялицький район був перейменований у Благоєвський, відповідно с. Великий Буялик одержало назву Благоєво.

111 ДАОО, ф. Р–969, оп. 3, спр. 466, арк. 2–3, 67.
112 Національні меншості на Україні (реєстр селищ)… — С. 53–54.
113 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 67–68.

Стр. 93-95

Найбільша чисельність депутатів, обраних від представників етнічних меншин до рад усіх рівнів, була зафіксована на території Одещини. У 1925 р. до Одеської міської ради було обрано 35% депутатів від етнічних громад. По губернії ж загалом на той час було створено 85 національних сільських рад (серед них 9 болгарських). Головами сільрад у 1925 р. у Велико- Буялицькому районі стали 8 депутатів болгарського поход- ження145.
Якщо говорити про виборчу кампанію до болгарських сільрад Велико-Буялицького району у 1926 р., то, як свідчить звіт члена ОВК у справах болгарської етнічної меншини, передвиборча кампанія в Одеській окрузі почалася ще у грудні 1925 р. Для проведення виборів були організовані районні виборчі комісії, які сформували списки виборців та керували усією виборчою кампанією. На той час в Одеській окрузі існувало 6 болгарських сільрад: Великий Буялик, Кубанка, Малий Буялик, Куяльник, Катаржино та Мартовка146. У січні 1926 р. активна роз’яснювальна робота серед виборців розпочалася з ознайомлення з новим виборчим законом. Діловодство комісії велося болгарською мовою. Для підвищення виборчої активності селян були проведені три конференції — у с. Катаржино, Великий Буялик та Кубанка. На допомогу районним працівникам на місця відрядили кількох представників-болгар від окрвиконкому, а саме — Раєвського, Стоянова, Маєщикова та Крайчева. Вибори тривали з 13 по 25 лютого 1926 р. За їх результатами у  с. Куяльник було обрано 9 членів сільрад: кампанія проводилася на двох виборчих дільницях, на які загалом прийшло 205 ви- борців (з 367 заявлених).
Вибори у с. Кубанка проходили на трьох виборчих дільницях, перша з яких голосувала 13 лютого (з 625 виборців з’явилося 328). 14 лютого були проведені вибори на другій дільниці, 15 лютого — на третій. За результатами виборів було обрано 31 члена сільради. 17 лютого  почались  перевибори  у сс. Малий Буялик та Великий Буялик. Територія Малого Буялика була розділена на дві дільниці, явка виборців склала 48,8% (з 1 097 осіб прийшли голосувати 568), було обрано 25 членів сільради. Село Великий Буялик поділялося на шість дільниць та ледь подолало 50% бар’єр (53,1%). За результатами виборів було обрано 50 членів сільради147. Вибори у с. Катаржино проходили на двох дільницях, явка виборців склала 52% (з 2 111 осіб проголосувало 1 163)148.
Загалом, перевиборча кампанія 1926 р. отримала схвальну оцінку від окружного виконкому (за винятком четвертої і п’ятої дільниць с. Великий Буялик). На думку інспектора, який контролював хід підготовки та проведення виборів, причиною цього стало те, що “у Великому Буялику через досить непоганий рівень врожаю та економічний розвиток села, багато хто перетворився на куркулів і йде по шляху капіталізму”. Далі інспектор наголошував, що “в Кубанці, Малому Буялику та Куяльнику цього немає, там вже три роки тотальний неврожай, вони економічно відсталі. Пияцтво у Кубанці спостерігається рідко, незважаючи на те, що вони мають багато власного вина, на відміну від Великого Буялика, який, навпаки, особливо славиться пияцтвом. У культурному відношенні Кубанка перебуває вище від решти болгарських сіл, Великий Буялик найменш розвинутий культурно. Тут просто необхідно терміново відкрити мінімум чотири хати-читальні”149. Всього ж у виборах до сільрад Велико-Буялицького району у 1925–1926 рр. взяло участь 6 321 виборець із 7 361 заявленого150.

145 ДАОО, ф. Р–969, оп. 3, спр. 466, арк. 51.
146 Там само, ф. П-7, оп. 1, спр. 925, арк. 7.
147 Там само, ф. Р-969, оп. 3, спр. 490, арк. 46, 89 зв., 91.
148 Там само, ф. П-7, оп. 1, спр. 925, арк. 8.
149 Там само, ф. Р-969, оп. 3, спр. 490, арк. 92–92 зв.
150 Там само, ф. П-7, оп. 1, спр. 1101, арк. 53.



Стр. 96
В ході виборів 1927 р. кількість болгарських сільрад зросла до 45154. Вибори у Благоєвському районі проводилися у сс. Благоєво, Свердлово (до 1926 р. — с. Малий Буялик), Кубанка, Куяльник, Катаржино та Мартовка. Під час підготовки до виборів, як і раніше, були організовані виборчі комісії, до складу яких прикріплялися уповноважені з окрвиконкомів. З загальної кількості болгарського населення, яке становило 18 653 особи, позбавленими виборчого права були 362 (3,75%). Загалом вибори відбулися усюди, за винятком с. Кубанка, у якому через низьку явку виборців були призначені перевибори. Всього було обрано 185 членів сільрад (50 — у Благоєвому, 25 — Свердлово, 32 — Кубанці, 9 — Куяльнику, 57 — Катаржино, 12 — Мартовці).

У матеріалах наради, проведеної за результатами перевиборів у німецьких, болгарських та молдавських сільрадах у березні 1927 р., зазначалися такі недоліки: запізніле підключення у виборчий процес працівників від округ та центру, слабкість місцевих громадських організацій, недостатнє забезпечення виборчими матеріалами дільниць мовами етнічних меншин (зокрема, болгарською). Згідно матеріалів наради, більшість серед депутатів становили представники КНС та середняки — по 40%, бідняки — 10%, решту 10% — наймити, робітники та службовці. Згідно даних про національний склад райвиконкому та сільрад Благоєвського району, до сільради с. Благоєво було обрано 50 болгар, Кубанки — 29, Свердлово — 6, Куяльника —7. Серед членів президії райвиконкому представників болгарської національності було  5,  серед  членів  райвиконкому  —  12 осіб155.  Членами  сільрад  було  обрано  576 осіб,  з   яких  436 болгар156.

154 Павленко В.В. Українсько-болгарські взаємини... — С. 111.
155 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 513, арк. 11, 15–16, 19, 22.

156 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 263, арк. 220–221.



Стр.120

Рівень кооперації у середовищі незаможного селянства становив 40%. Всього членами КНС Одеської округи було 29 704 особи, з них 1 500 болгар. Серед активу сільських КНС було 4,2% болгар, районних КНС — 12%49. Загалом до КНС на 1 жовтня 1925 р. входило 1 709 болгар від загальної чисельності 1 164 038 осіб50 (більшість з них, а саме, 1 293 були членами КНС Велико-Буялицького району51). За рік цей показник зріс на 70% — членами 23 КНС району було 2 229 осіб, з них 319 болгар52.
Позитивна динаміка щодо зростання кількості КНС та охоплення ними селянських господарств спостерігалася і надалі. Так, згідно матеріалів звіту Одеського окружного КНС за 1929–1930  рр.,   загальна   чисельність   членів   КНС   дорівнювала  39 598 осіб, з них — 2 532 болгар. На території округи існувало 8 національних болгарських КНС53. Одним із найбільших був Благоєвський КНС, до якого входило 839 членів54. Загальна кількість організацій КНС у болгарських національних районах зросла з 15 (4 368 членів) у 1929 р. до 47 (6 113 членів) у 1930 р.55.

49 ДАОО, ф. Р-14, оп. 1, спр. 133, арк. 10, 12, 17.
50 Там само, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 70 зв.
51 Там само, спр. 490, арк. 41.
52 Там само, ф. Р-1673, оп. 1, спр. 248, арк. 53.
53 Там само, ф. Р-97, оп. 1, спр. 299, арк. 10 зв.
54 Там само, ф. Р-1651, оп. 1, спр. 14а, арк. 174.55 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 474, арк. 7–8.



Стр.128

На кінець 1927 р. процес землеустрою болгарських сільськогосподарських володінь округи (85% з загальної кількості) був майже завершений. Відтак, землевпорядковано  було   20 107   десятин   площ   с. Благоєво, 3 331 десятина у с. Свердлово, 7 762 десятини у Кубанці86. Однак, землевпорядження виявило нові проблеми. Так, 4 липня 1928 р. болгари-городники Благоєвського району виступили з заявою про “неправильне наділення їх землею”87. Йшлося, передусім, про малоземелля та катастрофічний брак земель для належного господарювання.

86 ДАОО, ф. П-7, оп. 1, спр. 1101, арк. 46.
87 Там само, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 50.


Стр.129-130

Господарства етнічних меншин місцеві органи влади, як правило, відносили до заможних. Саме тому на громади меншин перекладалася масова частка податкового тягаря у багатонаціональних регіонах — рівень оподаткування тут був вищим у кілька разів порівняно з сусідніми українськими та російськими селами. Архівні документи переконливо засвідчують наявність незадоволення представників етнічних груп з приводу несправедливої податкової політики та містять вимоги стосовно зменшення податкового тиску. Так, мешканці с. Великий Буялик 24 квітня 1924 р. під час проведення зборів виступили з гаслами про “надто великий розмір податку, який неспівмірний з кількістю врожаю”90. Аналогічні виступи та протести спостерігалися протягом 1924–1926 рр. і в інших болгарських селах — Катаржино91, Вільшанці, Малій Мазниці, Лозоватці та Калмазовому92. Зважаючи на це, болгарська секція спільно з Наркомземом та Наркомфіном за дорученням ЦКНМ у квітні 1926 р. здійснила обстеження економічного становища болгарських городників та розмірів обкладання їх податками93. У звіті інспектора П. Кондратова про відрядження (червень 1925 р.) до національних районів півдня України (для інспектування були обрані три німецьких, Велико-Буялицький та Цареводарівський болгарські райони) зазначалося, що “сільськогосподарський  податок, яким обкладаються болгарські колонії, значно вищий, ніж у неболгарських сільрадах”94.

90 ДАОО, ф. Р-14, оп. 1, спр. 133, арк. 25.
91 ДАМО, ф. Р-161, оп. 1, спр. 1165, арк. 45.
92 ДАКО, ф. Р-4543, оп. 2, спр. 1, арк. 2, 5, 11.
93 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 335, арк. 7.
94 Шитюк М.М. Масові репресії проти населення… — С. 305.



Стр.131

Бідняцькі та середняцькі господарства власними силами не могли компенсувати нестачу насіннєвого матеріалу. Наприклад, у с. Благоєво болгарські поселенці не мали можливості внести 25% вартості кредиту за наданий посівний матеріал. Відомі також факти постачання неякісного зерна, частина якого була повністю непридатна для використання (селяни с. Свердлово скаржилися на те, що більшість отриманого насіння була сирою або ж т.зв. “січкою”) 99.

99 ДАОО, ф. П-7, оп. 1, спр. 1601, арк. 142–143, 146.


Стр.133

Серед болгарського населення загрозливого поширення набули туберкульоз, малярія, коклюш, дизентерія, черевний та висипний тифи, скарлатина та кір. Матеріали звіту ЦКНМ за  1 жовтня 1925 — 1 вересня 1926 рр. свідчили, що санітарний стан болгарських сіл не відповідав жодним нормам. Відчувалася нестача кваліфікованого медичного персоналу, насамперед,  у сс. Преслав, Романівка, Цареводарівка (Мелітопольська округа), Великий Буялик (Одеська округа), Вільшанка (Первомайська округа). В більшості поселень були відкриті фельдшерські пункти, які не справлялися з навантаженнями. Нерідкими були спалахи інфекційних захворювань, що приводили до фатальних наслідків. З 10 по 25 квітня 1926 р. було зафіксовано 140 смертельних випадків, спричинених скарлатиною. Тільки у Велико- Буялицькому районі чисельність хворих на малярію за період 1923–1926 рр. перевищила тисячу осіб105.

105 ДАОО, ф. Р-1673, оп. 1, спр. 248, арк. 38.


Стр. 134-135
В підоснові складної епідеміологічної ситуації в болгарських селах була низька якість питної води та архаїчна система водо- постачання. Приміром, у с. Терновка у 1922 р. через загрозу поширення інфекційних хвороб було проведено повне дезінфікування двірних колодязів114. Аналогічно, у с. Благоєво (одному з найбільших болгарських сіл, де проживало до 8 тис. жителів) існуюча система колодязів шахтного типу також не відповідала санітарним нормам. 10 березня 1928 р. представник райвиконкому П. Стоянов відправив до окружного виконкому з питань охорони здоров’я запит з проханням виділити 4 тис. руб. на спорудження артезіанського колодязя (з умовою, що решта з необхідних 4-х тис. місцеве населення збере шляхом самооподаткування)115. Вже за два тижні кошти на будівництво колодязя були виділені з місцевого бюджету. Сучасні колодязі були обладнані і в інших болгарських селах — Ботевому, Коларівці, Софіївці та Преславі116.

1924 р. у с. Великий Буялик був відкритий дитячий будинок. Приміщення, яке він займав, складалося з 6 кімнат (їдальня, дві дитячі спальні кімнати та три кімнати для персоналу). З мате- ріалів доповіді інспектора М. Краковського (18 липня 1927 р.) можна зробити висновок про гнітючий стан приміщень, брак найнеобхіднішого інвентарю та меблів. Лише столова кімната відповідала санітарним вимогам, проте незадовільною була якість харчування дітей (бюджетних 16 коп. на добу не ви- стачало). Вихованців у дитбудинку було 24, а спальних місць — лише 13117.

114 ДАМО, ф. Р-686, оп. 1, спр. 30, арк. 5.
115 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 884, арк. 1.
116 ДАЗО, ф. Р-3405, оп. 1, спр. 38, арк. 50–54.117 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 490, арк. 10–11.


Стр.138-140
Всі виступи сільського населення і навіть висловлювання, спрямовані проти дій державної влади, фіксувалися співробітниками спецвідділів, які були створені при ОВК. Так, наприклад, у доповідній записці начальника Одеського окружного відділу ДПУ О. Кравця від 24 серпня 1928 р. вказувалося: “Незважаючи на деяке поліпшення продовольчої ситуації на селі, куркулі у болгарських селах продовжували свою агітацію з метою компроментації дій влади на місцях. Вони зазначають проблеми у хлібозаготівлях”124. Наголошувалося, що в болгарських поселеннях Благоєвського району селяни масово розпродують худобу через  значну  загибель  врожаю  пізніх  культур. У січні 1929 р. інспектор І. Наумов у доповідній записці вказував: “Благоєвський район виконує так звану роль тилу в окрузі, тут варто посилити хід кооперації, він уповільнений”125. У резолюції по доповіді про хід хлібозаготівлі (грудень 1929 р.) зазначалося, що “темпи хлібозаготівлі у Благоєвському районі надто слабкі, все кинуто напризволяще. На 5 жовтня цього року із річного плану збору зернових культур у 370 тис. пудів зібрано всього 237 тис. Хлібозаготівлі у кепському стані…”126. Наприклад, у Свердлово “хлібозаготівля не проходить взагалі. На засіданні біднота заявила, що хліба у них нема, а хто скаже щось інше, той взагалі дурний. Селяни чекають розпорядження про скасування хлібозаготівель”127. У Коларівському районі (згідно матеріалів довідки інформаційного відділу “Про недоліки у роботі місцевих органів влади з посилення хлібозаготівель та антирадянські прояви у селах” від 1 лютого 1928 р.) начальник місцевої міліції “під загрозою зброї та арештів змушував селян передплачувати селянську позику”128.
Стан болгарських сільськогосподарських об’єднань в Благоєвському районі на 10 вересня 1928 р. демонструє така таблиця129:



Назва колективу

Сільрада
Загальна кількість членів
Кількість болгар
Кількість наділеної землі (десятин)
Кількість робочої худоби

“Плуг і молот”
Катаржинська
81
15
218
33

“Луначарський”
69
14
206
20

“Зіновьєв”
50
9
147
15

“Об’єднання”
71
12
187
35

“Іскра”
62
14
186
26

“Незалежність”
Мартівська
60
12
147

“Тарас
Шевченко”
Катаржинська
73
12
138
18

ім. Леніна
54
15
173
32

“Раковський”
Велико-
Буялицька
31
10
146
8
“Фрунзе”
67
18
267
22

“Червона
праця”
106
20
462
16

“Незаможник”
54
8
113
12

“Іскра”
Свердловська
46
6
120
18

“Надія”
34
7
117
21

“Якір”
40
7
117
26

“Ідея”
31
6
114
11

“Вечірня зоря”
45
9
90
17

“Схід”
32
6
84
2

“Незаможний”
37
7
75
12

“Вільна праця”
27
6
108
37



124 ДАОО, ф. П-7, оп. 1, спр. 1593, арк. 41.
125 Там само, спр. 1665, арк. 4.
126 Там само, ф. Р-1651, оп. 1, спр. 2, арк. 19–23.
127 Там само, спр. 27, арк. 50.
128 Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. Документы и материалы в 5 томах / Под ред. В. Данилова, Р. Маннинг,    Л. Виолы. — Т. 1. — С. 195.


129 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 513, арк. 10.


Стр.140-141

На території Благоєвського району у 1929 р. існувало 5 ар- тілей, 46 ТСОЗів та одне виробниче товариство, які об’єднали 763 селянських володіння з  22 тракторами  та  3 тис.  коней131. А три найбільших колгоспи (ім. Леніна, “Комунар” та “Паризька комуна”) об’єднували 1 544 га землі. В Коларівському районі на цей час площа земель колективізованих господарств складала 16%132.

131 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 591, арк. 10.

132 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 456, арк. 11, 97.



Стр.142-143

Відомо, що у Благоєвському районі в 1930 р. були розкуркулені 162 болгарські родини137, 86 сімей (371 людина) за- знали примусового виселення, 28 осіб були заарештовані та прирівняні до куркулів138. Односельці, родичі яких були вислані за межі України,  нерідко  виступали  на  їхній  захист.  Селяни с. Благоєво після отримання листів від родичів, які опинилися в Архангельську і скаржилися на жахливі умови життя та побуту, вимагали їх повернення139. Не витримавши психологічного тис- ку, селяни вкорочували собі життя. У Кубанці Благоєвського району М. Пенов 1 лютого 1930 р. кинувся під потяг, коли почалося розкуркулення його родини. У с. Біляєвка І. Норев через загрозу виселення вчинив самогубство140. Втім, ані такі крайні форми вияву відчаю, ані “жіночі бунти” (28 лютого цього ж року жінки с. Благоєво виступили “проти надмірного хлібозаго- тівельного плану, за повернення до села куркулів та їх ро- дин”141) не спроможні були зупинити розгортання суцільної колективізації. За звинуваченням у антирадянській діяльності до Архангельської області  тут  було  виселено  родину  селянина  Г. Семчова з Кантакузівки та родину Ф. Сербіна з Терновки142.

137 ДАОО, ф. Р-1651, оп. 2, спр. 8, арк. 2.
138 Там само, ф. П-7, оп. 1, спр. 2456, арк. 282, 290.
139 Там само, спр. 2457, арк. 160.
140 Там само, спр. 2452, арк. 169.
141 Одесский мартиролог: данные о репрессированных... — С. 550.142 Реабілітовані історією: у 27 томах. Миколаївська область: у 5 кни- гах. — Кн. 1… — С. 50.



Стр.146

Більшість сільського населення не бажала змінювати форми господарювання. Проголошення суцільної колективізації селяни сприйняли не просто з недовірою — вони категорично виступили проти неї. Значного поширення набули антирадянські селянські виступи — т.зв. “хресні походи”, спрямовані на збереження існуючого господарського укладу. Селяни Благоєвського району на початку березня 1930 р. саботували польові роботи, а в с. Благоєво знищили клуню з 500 пудами посівного матеріалу. У с. Куяльник за опір колективізації було заарештовано дев’ять осіб156. У квітні повстанці с. Свердлово, об’єднавшись з протестувальниками з Благоєво, вимагали звільнення керівниці повстанського загону Дарини Варгарак, засудженої до восьми років ув’язнення за антирадянську агітацію. У Кубанці протести селян переросли у винищення худоби — тільки у квітні 1931 р. було знищено 85 голів157. Подібні випадки фіксувалися і в інших болгарських селах — Свердлово, Куяльнику, Благоєво та Терновці158.

156 ДАОО, ф. П-7, оп. 1, спр. 2456, арк. 21, 56.
157 Там само, спр. 2455, арк. 73, 136.
158 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 393, арк. 105; ДАМО, ф. Р-162, оп. 1, спр. 613, арк. 9.


Стр.147

1931 рік також позначився антирадянськими акціями в болгарських селах, спричиненими запровадженням у життя постанови РНК УСРР “Про посилення хлібозаготівель та боротьби з куркулями” від 31 січня 1931 р.168. Масові  виступи відбулися    у с. Свердлово (т.зв. “березневі події Свердлова”). Населення Кубанки, Павлинки та Ульяновська Благоєвського району активно агітувало проти проведення хлібозаготівель, колективізації та виселення куркулів-односельців169.

168 ДАЗО, ф. Р-3405, оп. 1, спр. 38, арк. 50–52.
    169 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 561, арк. 104.


Стр.148

З квітня по вересень 1931 р. А. Дівіджієв провів обстеження національних районів півдня України (з болгарських був обраний тільки Благоєвський). Звітні матеріали, підготовлені за результатами інспекції, містять важливу господарську інформацію. В них, зокрема, зафіксовано, що посівна площа району зросла з 31,05 тис. га в 1929 р. до 38 тис. га в 1930 р. Посівна кампанія осені 1929 р. була виконана на 88%, весни 1930 р. — на 90%, осені 1930 р. — на 105%. Попри високі показники виконання планів, фіксувалися низькі і несвоєчасні темпи збору врожаю, зменшення його загальної кількості (на 20%), відсутність трудової дисципліни та низький рівень задіяності МТС у сільськогосподарських роботах171. На кінець 1931 р. план хлібозаготівель у районі був виконаний лише на 71%. Всього ж  рівень колективізації району становив 86,2% (у Благоєвому — 77,6%, Свердлово — 80,6%, Кубанці — 98%, Куяльнику —95,5%, Павлинці — 83,1%)172.

171 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 561, арк. 103–103 зв.
172 ДАОО, ф. Р-1651, оп. 1, спр. 17, арк. 33.


Стр.149

У червні 1932 р. була проведена Всеукраїнська нарада серед болгар, де обговорювалися питання організаційного зміцнення колгоспів. Брак кваліфікованих керівників колгоспних господарств та МТС справляв, як зазначалося, негативний вплив на темпи розвитку  колективного руху  в болгарських районах.   І це незважаючи на те, що показники посівної кампанії та хлібозаготівлі 1931/1932 рр. були виконані в Коларівському районі на 107%, у Благоєвському — на 104%, у Вільшанському — на 99,2%174. У звіті інспектора О. Лєснікова, датованому початком літа 1932 р., зазначалося, що “значні досягнення Благоєвського району перекреслюють незадовільні показники Коларівського та Вільшанського районів через недостатнє керівництво та неправильну організацію праці селян”175. Звіт містив як загальнопоширені в той час декларації, так і конкретні пропозиції: систематично відслідковувати виконання рішень ВКП(б) зі створення у колгоспах спецбригад, покращити оснащеність агротехнікою та продовжити боротьбу з куркульством як класом.

174 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 586, арк. 10, 57; ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 4553, арк. 62.
     175 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 586, арк. 49


Стр. 155

У с. Терновка члени місцевої комуни ім. Леніна в листі до редакції газети “Шлях індустріалізації” (7 березня 1933 р.) писали: “Повідомляємо, що члени комуни дуже голодують, вже чотири дні як не бачать навіть крихти хліба. Просимо миколаївські організації звернути на це увагу та надати негайну допомогу”198. Як повідомляв П. Добров, “у с. Вільшанка в березні 1933 р. почали з’являтися пухлі люди, почався мор. Люди похилого віку, відчуваючи прихід смерті, самі йшли на кладовище, де розміщувався будиночок, й десятками в ньому помирали. Вимирали цілі вулиці. Ховали людей у братських могилах, які були відкриті кілька днів, безперервно поповнюючись померлими”. Також він описував т.зв. “перукарів” — селян, які “чекаючи визрівання хлібів врожаю 1933 р., нишком виходили в поля, зрізали доспілі колоски, приносили їх додому, терли, варили та їли”. Таких “стригунів”, за даними П. Доброва, відловлювали та саджали до в’язниць на термін до трьох років199.
Аналогічною була ситуація і на території Благоєвського району. 21 травня 1933 р. у с. Благоєво 16 жінок, які працювали у колгоспі для того, щоб рятувати свої родини від голоду, розібрали худобу з корівників200. Загальна чисельність померлих від голоду за 1933 р. у с. Куяльник становила 20 осіб, Благоєвому — 32, Романівці — 107201.

198 Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. Документы и материалы в 5 томах / Под ред. В. Данилова, Р. Маннинг,    Л. Виолы. — Т. 3. — С. 797.
199 ДАКО, ф. Р-7177, оп. 1, спр. 1, арк. 90–92.
200 Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомор 1932–1933 років в Україні… —С. 80–81.
201 Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Одеська область / [Білоусова Л.Г., Батуріна М.Г., Бух А.Є. та ін.]; під ред. Л.Г. Білоусової. — Одеса: Видавництво “Астропринт”, 2008. —  С. 787, 911, 923.



Стр.159

Матеріали статистичного довідника “Райони УСРР” (під редакцією О. Асаткіна) дають можливість оцінити наслідки суцільної колективізації в болгарському селі. Так, на території Коларівського району у 1935 р. було 36 колгоспів (6 271 господарство) та 3 МТС (Ботевська, Коларівська та Мюдівська), рівень колективізації становив 97,7%. На землях Благоєвського району існували 28 колгоспів (2 692 господарства) та Буялицька МТС, рівень колективізації району становив 95,9%. У Вільшанському районі діяли 59 колгоспів (5 067 господарств), Калмазівська та Юзефпільська МТС, рівень колективізації району сягав 91,7%213.

213 ДАКО, ф. Р-7177, оп. 1, спр. 1, арк. 89; Асаткін О.М. Райони УСРР: у 3 т. — С. 726, 838, 912.


Стр.165

Узагальнені відомості про структуру виробництва у болгар- ських національних районах на 1931 р. викладені у таблиці:
Благоєвський район231

Загальна площа та населення
Територія — 528 км² Населення — 15,9 тис. осіб
(болгар — 66,6%)




Природні ресурси
Будівельний камінь, пісок, гравій,
глина та черепашник


Кустарна промисловість
Бавовняна фабрика (на фінансування текстильного напряму на перший п’ятирічний план було виділено загалом
940 тис. руб.232), видобуток черепашнику, виробництво цегли та черепиці, килимарство


Сільське господарство
Поруч з зерновими культурами поширене садівництво, городництво, тваринництво та виноградарство. З технічних
культур — льон та соя
Підприємства з переробки
сільськогосподарської сировини
4 млини та розробка промислового каменю

231 Там само, спр. 554, арк. 92, 102–104.
232 Там само, спр. 482, арк.


Стр.173

На території  Благоєвського району у  1927  р. було відкрито  2 хати-читальні і 3 сільбуди, при яких працювали бібліотеки. Кількість  книжок   у   них   становила      у   Благоєвому      1 250  прим.,  Кубанці     1 тис.   прим.,   Свердловому      450 прим.37.

37 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 490, арк. 13.


Стр.176

На території Одеської округи  (листопад  1925  р.)  було  14  болгарських  шкіл,  у яких навчалося  1 642  учні53.  Педагогічний  персонал  складався  з  40 осіб54. У звіті завідуючого болгарською секцією Одеського губкому П. Стоянова зазначалося, що лише у 6 закладах навчання велося болгарською мовою, в решті — російською або українською55. Найбільшою була школа у с. Великий Буялик. Рівень охоплення болгарських дітей школами в окрузі становив 80%. На жаль, вкрай низьким було забезпечення підручниками — лише 10% від загальної потреби. Як навчальні посібники використовувалися газета “Серп і молот” та брошури політичного змісту, перекладені болгарською мовою. На кінець 1927 р. забезпеченість підручниками досягла 50% від потреби56.

53 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 52.
54 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 88, арк. 11.
55 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 75.
56 ДАЗО, ф. Р-1673, оп. 1, спр. 248, арк. 32.



Стр.177

На межі 1926 р. загострилося питання відкриття шкіл-семирічок у сс. Інзівка, Романівка, Цареводарівка, Великий Буялик та Вільшанка. Планувалося також відкриття агрономічних шкіл у сс. Преслав, Великий Буялик та Вільшанка61.

61 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 10, арк. 86.


Стр.191

У Благоєвському районі у 1926 р. діяло 18 православних церков, 3 православні громади, 2 лютеранські та одна баптистська131. Але, як вказувалося у звіті про економічний розвиток Велико-Буялицького району за 1924– 1927 рр., “тут релігійні общини ніякої масштабної загрози не несуть та існують лише через низьку якість боротьби із цими упередженнями”132.

131 Павленко В.В. Українсько-болгарські взаємини... — С. 122.
132 ДАОО, ф. П-7, оп. 1, спр. 1101, арк. 47.



Стр.198

На території Одеської округи лише 74% болгарських дітей відвідували школи148. Катастрофічно не вистачало вчителів. Так, на кінець жовтня 1932 р. у Благоєвському районі за потреби  45  вчителів  працювало  40,  у  Вільшанському    з  20 було 14149.
Не менш характерна картина спостерігалася й в інших болгарських селах. Так, у 1935 р. на території Коларівського району діяли 33 школи, у яких навчалося 8 206 учнів, по одному технікуму та агрошколі, 27 дитячих садків та по 22 бібліотеки (більшість з них розміщувалися у приміщеннях колгоспів) й клуби; у Благоєвському  районі    25  шкіл  з  2 862  учнями,  11 бібліотек та 15 клубів150.

148 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 627, арк. 1.
149 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 565, арк. 4.
150 Там само, ф. 166, оп. 10, спр. 1061, арк. 9; Асаткін О.М. Райони УСРР: у 3 т. — С. 727, 839.





Стр.201

Культурно-освітня робота у середовищі болгар, які проживали у сільській місцевості, проводилася у мережі сільбудів та хат-читалень, але на низькому рівні. На це вказують, зокрема, матеріали обстеження політосвітніх установ Благоєвського ра- йону, яке проводилося у травні 1931 р. членом ЦКНМ А. Ді- віджієвим. Він зазначав, що “хати-читальні працюють слабко і керівництво у них майже відсутнє”, наголошуючи між іншим на незадовільному матеріальному становищі працівників (“крім мізерних сум місцевих бюджетів ніхто коштів більше не ви- діляє”) та низькому технічному стані приміщень цих закладів164. Невтішні висновки стосувалися стану справ у бібліотеках Благоєвського району — “Бібліотечний фонд району становить лише 6 тис. книг. Є пересувні бібліотеки для обслуговування хат-читалень. Болгарська література складає мізерні 7%.

164 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 557, арк. 73–73 зв.


Стр.218

Станом на 15 грудня 1935 р. площа Благоєвського району становила 509,1 км². У восьми сільрадах району (за відомостями на 1 січня 1933 р.) мешкали 14 988 осіб. Письменними були 72,4% чоловіків та 49,8% жінок. Болгарами за походженням було 66,7% людності району233.

233Якубова Л.Д.. Національне адміністративно-територіальне будівництво в УСРР/УРСР 1924–1940 // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі–О / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. — К.: Наукова думка, 2010. — С. 294– 296.


Стр.236

Окремо слід сказати про т.зв. “антикуркульський напрям” боротьби проти представників болгарського населення. Так, наприкінці 1937 — на початку 1938 рр. органами НКВС було заарештовано із звинуваченням у приналежності до куркулів та антирадянській діяльності 78 осіб, які проживали переважно у сс. Благоєво та Кубанка Благоєвського району. На початку жовтня 1938 р. по цій справі було розстріляно 69 болгар277.

277 Реабілітовані історією: у 27 томах. Одеська область. — Книга перша / Упорядники: Л.В. Ковальчук, Е.П. Петровський. — Одеса: Пласке, 2010. — С. 89.

Стр.239

У фондах Держархівів Запорізької та Одеської областей збережені справи, які деталізують уявлення про особи та долі
репресованих болгар. Зокрема, це Дмитро Іванович Тодоров (1895–1937 рр.). Народжений 11 лютого 1895 р. у с. Кубанка Благоєвського району. За звинуваченням у належності до куркульського стану 7 жовтня 1937 р. він був заарештований Благоєвським райвідділом НКВС УРСР. З протоколу допиту Тодорова з’ясовується, що він був розкуркулений ще у 1930 р., останні роки перед арештом працював бухгалтером у колгоспі ім. Молотова. Завдяки “чітко проведеним слідчим діям” було “доведено” його участь в організації куркульського повстання 1919 р. За рішенням “трійки” від 21 жовтня 1937 р. Тодорова було засуджено до страти “за контрреволюційну діяльність”. Дочка Дмитра Тодорова  Ніоніла  Частоколенко  28  березня 1990 р. отримала довідку з прокуратури Одеської області, у якій зазначалося, що “її батько Тодоров Дмитро Іванович згідно ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. “Про додаткові заходи щодо жертв репресій  30–40-х  та  початку  50-х рр.” реабілітований 30 серпня 1989 р. посмертно”284.
Аналогічною є слідча справа Дмитра Дмитровича Тодорова (1916–1973 рр.), який народився 1916 р. у с. Благоєво. З 1924 по 1929 рр. навчався у місцевій середній школі. Згідно вироку звинувачувався у куркульстві, підтримці антирадянських поглядів та засуджувався до трьох років виправних таборів. Місцем відбування покарання став Новосибірськ. Дружина Дмитра Тодорова Пелагея Петрівна 5 липня 1990 р. отримала довідку з прокуратури Одеської області, у якій вказувалося, що “її чоловік Тодоров Дмитро Дмитрович згідно ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. “Про додаткові заходи щодо жертв репресій 30–40-х та початку 50-х рр.” реабілітований”285.

284 ДАОО, ф. Р-8065, оп. 2, спр. 19615-П, арк. 18, 21–22, 30.
285 Там само, спр. 4634-П, арк. 10, 16, 38.


Повна монографія Юлії Грищенко "Болгари в Україні 1920-х — 1930-х рр. між національними проектами влади й реаліями життя." за посиланням http://resource.history.org.ua/item/0013841

Комментарии

Популярные сообщения